Велетень, який не знав своєї сили

📖 Читаємо разом

За далекими горами жив велетень Тихомир. Він був великий і добрий, але страшенно боявся своєї сили.

Одного дня він випадково зломив дерево, граючись. Іншого — розбив камінь, просто доторкнувшись. Тому Тихомир перестав торкатись чого-небудь. Він ходив обережно, говорив тихо, сидів нерухомо.

«Я небезпечний, — думав він. — Краще нікого не чіпати».

Одного дня маленька пташка впала з гнізда. Вона лежала на землі і не могла злетіти.

Тихомир підійшов. Зупинився. «Я можу зашкодити», — подумав він. Але пташка дивилась на нього і чекала.

Дуже повільно, дуже обережно він підняв її на величезну долоню. Пташка не злякалась. Вона вмостилась і заспокоїлась.

Тихомир ледь дихав. Він тримав цю крихітну істоту — і вона була жива, тепла, ціла.

«Твоя сила може бути ніжною, — прошепотіла пташка. — Справа не в тому, яка вона велика. А в тому, як ти її використовуєш».

Тихомир зрозумів: боятись своїх особливостей — не те саме, що бути з ними обережними. Сила — це не провина. Це відповідальність.