Місце, яке нікого не чекало

📖 Читаємо разом

У великому лісі росло старе Дерево. Воно було не найвищим і не найкрасивішим — просто звичайне дерево з широкою кроною.

Повз нього пробігали зайці — але зупинялись під молодою берізкою. Птахи летіли — але вили гнізда на сосні. Діти приходили до лісу — але гралися біля річки.

«Я нікому не потрібне», — думало Дерево. Воно ставало все сумнішим.

Одного спекотного дня маленька дівчинка заблукала у лісі. Вона бігла і плакала, і раптом побачила широку тінь.

Під Деревом було прохолодно і тихо. Дівчинка сіла, перевела подих, заспокоїлась — і змогла згадати дорогу додому.

Відтоді вона часто приходила сюди. Потім привела подружку. Потім вони зробили під Деревом маленький будиночок з каміння та гілок.

Дерево спостерігало і думало: «Виявляється, я просто чекало на тих, хто мене шукав».

Іноді потрібен час, щоб знайти своє місце. І своїх людей.